ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ФІЗІОТЕНС®

(PHYSIOTENS®)

 

 

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: moxonidinum; 4-хлор-5-(2-імідазолін-2-ил аміно)6-метокси-2-метилпіримідин;

основні фізико-хімічні властивості:

0,2 мг – кругла, опукла таблетка світло-рожевого кольору, з маркуванням "0,2”;

0,3 мг – кругла, опукла таблетка блідо-червоного кольору, з маркуванням "0,3”;

0,4 мг – кругла, опукла таблетка матово-червоного кольору, з маркуванням "0,4”;

склад: моксонідину 0,2 мг, 0,3 мг або 0,4 мг;

допоміжні речовини: лактоза, повідон, кросповідон, магнію стеарат, гідроксипропілметилцелюлоза, етилцелюлоза, макрогол 6000, тальк, заліза оксид червоний (Е 172), титану діоксид (Е 171).

 

Форма випуску. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

 

Фармакотерапевтична група. Антигіпертензивний засіб. Антиадренергічний засіб з центральним механізмом дії. Агоніст імідазолінових рецепторів. Код АТС С02А С05.

 

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Моксонідин є селективним агоністом імідазолінових рецепторів у центральній нервовій системі. Ці чутливі до імідазоліну рецептори сконцентровані у ростральному відділі вентролатеральної частини довгастого мозку – ділянці, яка вважається центром регуляції периферичної симпатичної нервової системи. Стимуляція імідазолінових рецепторів гальмує активність симпатичної нервової системи і знижує артеріальний тиск.

Моксонідин відрізняється від інших симпатолітичних антигіпертензивних засобів відносно низькою спорідненістю з відомими постсинаптичними α₂-адренорецепторами у порівнянні з імідазоліновими рецепторами. Завдяки цьому седативний ефект і сухість у роті при застосуванні моксонідину виникають рідко.

Наявні дані свідчать про те, що моксонідин є ефективним антигіпертензивним агентом. У людини моксонідин викликає зменшення системного периферичного судинного опору і зниження артеріального тиску. Антигіпертензивний ефект моксонідину був продемонстрований у подвійних сліпих, плацебо контрольованих, рандомізованих дослідженнях.

Моксонідин також підвищує індекс чутливості до інсуліну у пацієнтів з ожирінням, резистентністю до інсуліну і помірною гіпертензією.

Фармакокінетика.

Після внутрішнього прийому моксонідин швидко (ct_max близько 1 години) і майже повністю абсорбується з верхніх відділів шлунково-кишкового тракту. За 24 години 78% загальної дози виводиться з сечею у вигляді незміненого моксонідину і 13% - у вигляді дегідрогенізованого моксонідину. Інші метаболіти в сечі становлять 8% дози. Менше 1% виводиться з калом. Абсолютна біодоступність моксонідину становить близько 88%, що вказує на відсутність значного метаболізму першого проходження. Прийом їжі не впливає на фармакокінетику моксонідину. У зразках плазми людини був ідентифікований тільки дегідрогенізований моксонідин. Фармакодинамічна активність дегідрогенізованого моксонідину становить приблизно 1/10 активності моксонідину.

Зв’язування з білками плазми становить 7,2%.

Виведення моксонідину і його метаболітів є досить швидким (період напіввиведення становить 2,5 і 5 годин відповідно).

У хворих з гіпертензією у порівнянні із здоровими особами фармакокінетика моксонідину суттєво не відрізнялася.

У літніх осіб спостерігалися зміни фармакокінетики, найімовірніше через знижений рівень метаболізму і/або декілька більшу біодоступність. Однак ці зміни не вважаються клінічно значущими.

Оскільки моксонідин не рекомендований для лікування дітей, фармакокінетичні дослідження в цій субпопуляції не проводилися.

Виведення моксонідину значною мірою залежить від кліренсу креатиніну. У хворих з помірною нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації 30-60 мл/хв) стабільна концентрація у плазмі і період напівжиття приблизно в 2 і 1,5 рази вище, відповідно, ніж у пацієнтів з нормальною функцією нирок (швидкість клубочкової фільтрації > 90 мл/хв). У хворих з тяжкою нирковою недостатністю (швидкість клубочкової фільтрації < 30 мл/хв) стабільна концентрація в плазмі і період напівжиття приблизно в 3 рази вище. У цих хворих не спостерігалося накопичення моксонідину після багаторазового прийому. На термінальних стадіях ниркової недостатності (швидкість клубочкової фільтрації < 10 мл/хв) у хворих, які знаходяться на гемодіалізі, стабільна концентрація в плазмі і період напівжиття приблизно в 6 і 4 рази вище, відповідно. В усіх групах максимальна концентрація моксонідину в плазмі тільки у 1,5-2 рази вище.

Базуючись на вищенаведених даних, дозу моксонідину для пацієнтів з нирковою недостатністю слід підбирати індивідуально. Під час гемодіалізу моксонідин видаляється незначною мірою.

 

Показання для застосування. Артеріальна гіпертензія.

 

Спосіб застосування та дози.

Для дорослих звичайна початкова доза Фізіотенсу^® становить 0,2 мг, один раз на добу, а максимальна – 0,6 мг, у два прийоми. Максимальна разова доза – 0,4 мг. Дозу слід підбирати індивідуально, залежно від реакції пацієнта.

Фізіотенс^® можна приймати незалежно від прийому їжі.

Для хворих з помірною або тяжкою нирковою недостатністю, а також для тих, хто перебуває на гемодіалізі, початкова доза Фізіотенсу^® становить 0,2 мг на добу. За необхідності і у разі доброї переносимості препарату дозу можна підвищити до 0,4 мг на добу.

Безпека і ефективність Фізіотенсу^® у пацієнтів молодше 18 років не встановлені.

 

Побічна дія.

Найбільш часті побічні ефекти Фізіотенсу^® включають сухість у роті, головний біль, запаморочення, сонливість і загальну слабкість. Ці симптоми часто зменшуються після кількох тижнів лікування. Значно рідше виникають такі побічні ефекти, як безсоння, гіпотензія, нудота, шкірні висипання і свербіж шкіри. Є повідомлення про окремі випадки виникнення ангіоневротичного набряку.

 

Протипоказання.

Відома гіперчутливість до будь-якого компонента препарату;

синдром слабкості синусового вузла або брадикардія в спокої нижче 50 уд./хв;

годування груддю.

Фізіотенс^® не рекомендований для лікування пацієнтів молодше 18 років.

 

Передозування. В окремих випадках передозування Фізіотенсу^®, навіть у дозі 16 мг на добу, не призводило до смерті хворих. До симптомів передозування належить головний біль, седативний ефект, сонливість, гіпотензія, запаморочення, загальна слабкість, брадикардія, сухість у роті, блювання, біль у шлунку і відчуття нездужання. Базуючись на дослідженнях високих доз препарату у тварин, додатково можна очікувати появу тимчасової гіпертензії, тахікардії і гіперглікемії.

Специфічні антидоти невідомі. У разі гіпотензії для підтримки гемоциркуляції рекомендується застосування допаміну і введення рідини внутрішньовенно. Атропін може бути корисним при появі брадикардії.

Антагоністи α-адренорецепторів можуть зменшити або усунути парадоксальні гіпертензивні ефекти передозування Фізіотенсу^®.

 

Особливості застосування. Прийом Фізіотенсу^® не слід припиняти раптово, оскільки можливість рикошетної гіпертензії як "ефекту відміни” не вдається повністю виключити.

Пацієнтам з поодинокими спадковими захворюваннями, такими як непереносимість галактози, недостатність лактази, синдром Лаппа або мальабсорбція глюкози-галактози, не слід приймати цей препарат.

Дослідження на тваринах не вказують на наявність прямих або непрямих шкідливих ефектів моксонідину на вагітність, розвиток ембріона і плоду, пологи і постнатальний розвиток, але клінічні дані щодо застосування Фізіотенсу^® під час вагітності недостатні. Тому призначати препарат вагітним слід з особливою обережністю.

Моксонідин екскретується у грудне молоко. Жінкам, які годують груддю, слід рекомендувати припинити лікування Фізіотенсом^® або не годувати дитину, якщо вони приймають препарат.

Дані про негативний вплив Фізіотенсу^® на здатність керувати автомобілем або працювати з механічними пристроями відсутні. Однак слід дотримуватись обережності, оскільки можлива поява таких побічних ефектів, як сонливість і запаморочення.

 

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. Якщо Фізіотенс^® застосовують у комбінації з β-адреноблокатором і обидва препарати необхідно відмінити, спочатку слід відмінити β-адреноблокатор, а потім – Фізіотенс^®.

Застосування Фізіотенсу^® разом з тіазидними діуретиками і блокаторами кальцієвих каналів є безпечним. Одночасний прийом препарату з цими та іншими антигіпертензивними засобами справляє адитивний ефект.

У здорових осіб фармакокінетичної взаємодії з гідрохлортіазідом, глібенкламідом (глібуридом) і дигоксином не виявлено.

Оскільки трициклічні антидепресанти можуть зменшити ефективність антигіпертензивних агентів центральної дії, призначення цих препаратів разом з Фізіотенсом^® не рекомендовано. Фармакокінетична взаємодія з моклобемідом не виявлена.

Моксонідин помірно підвищує порушення когнітивної функції у пацієнтів, які отримують лоразепам. Він може також підсилити седативний ефект бензодіазепінів при одночасному застосуванні.

 

Умови та термін зберігання.

Таблетки Фізіотенсу^® по 0,2 мг: зберігати при температурі не вище 25 °С, у недоступному для дітей місці. Термін придатності – 2 роки.

Таблетки Фізіотенсу^® по 0,3 мг і 0,4 мг: зберігати при температурі не вище 30 °С, у недоступному для дітей місці. Термін придатності – 3 роки.