ІНСТРУКЦІЯ
для медичного застосування препарату
МЕЛІПРАМІН
(MELIPRAMIN®)
Загальна
характеристика:
міжнародна та
хімічна назви: imipramine;
5-/3-диметиламінопропіл/-10,11-дигідро-5N-дибенз-/b,f/ азепіну гідрохлорид;
основні
фізико-хімічні властивості: безбарвна прозора
рідина без запаху;
склад: 2 мл розчину містять іміпраміну гідрохлориду 25 мг;
допоміжні
речовини: натрію сульфіт безводний, натрію метабісульфіт, кислота аскорбінова,
натрію хлорид, вода для ін’єкцій.
Форма випуску. Розчин для ін’єкцій.
Фармакотерапевтична
група. Антидепресанти – неселективні інгібітори
зворотного захвату моноамінів. Код АТС N06 AA.
Фармакологічні
властивості.
Фармакодинаміка.
Активний інгредієнт розчину для ін’єкцій Меліпрамін – іміпрамін – похідний
продукт дибензоазепіну. Належить до групи препаратів, що називаються
трициклічними антидепресантами. Здійснює тимолептичну дію, покращує настрій.
Має супровідну стимулюючу активність, викликає зменшення рухової
загальмованості, підвищує психічний та загальний тонус організму. Препарат виявляє
помірну заспокійливу дію. Антидепресантний ефект розвивається поступово:
оптимальна терапевтична дія настає після
1
– 3 (можливо 4) тижнів лікування.
Виявляє
центральну та периферичну м-холіноблокуючу, міотропну (спазмолітичну), помірну антигістамінну
активність.
Фармакокінетика. Швидко розподіляється у тканинах, легко проникає крізь
гемато-енцефалічний бар’єр. Вибірково накопичується в головному мозку, нирках,
печінці. Максимальна концентрація в плазмі крові досягається через 30 – 60 хвилин
після внутрішньом’язового введення. Зв’язується з білками 76 – 95 % введеної
дози.
Інтенсивно
метаболізується в печінці. Протягом 24 годин до 40 % прийнятого іміпраміну
виводиться з сечею у вигляді неактивних метаболітів, 1 – 2 % у незмінному
вигляді. Приблизно 20 % виводиться з жовчю. Період напіввиведення – від 4 до 24
годин. Терапевтична концентрація в крові – 0,05 – 0,16 мг/л, токсична – 0,7
мг/л, летальна – 2 мг/л.
Показання для
застосування. Депресивні стани різної етіології: при
астенодепресивному синдромі, що супроводжується моторною та ідеаторною
загальмованістю, ендогенній, інволюційній, клімактеричній, реактивній,
алкогольній депресіях, депресивних станах при психопатіях та неврозах.
Спосіб
застосування та дози. Парентерально препарат Меліпрамін
застосовується для лікування хворих на депресію у стані сильного збудження чи
тоді, коли пероральний спосіб не є можливим. Лікар залежно від стану хворого
може призначити введення розчину для ін’єкцій Меліпрамін тільки протягом
короткого часу, а потім запропонувати перейти на приймання таблеток.
При
тяжких депресіях в умовах стаціонару призначають по 25 мг (2 мл розчину), 1 – 3
рази на добу, внутрішньом’язово. Максимальною добовою дозою при такому способі
введення є
100
мг. Далі, як тільки стан хворого дозволить, лікування можна проводити за
допомогою таблеток.
Дози для дітей
Рекомендовані такі схеми лікування:
- діти віком 6 – 8 років (маса тіла 20 – 25 кг) – 25 мг/добу (1 – 3 рази);
- діти віком 9 – 12 років (маса тіла 25 – 35 кг) – 25 – 50 мг/добу (1 – 3 рази);
Діти, старші за 12 років (маса тіла > 35 кг) – 50 – 75 мг/добу (1 – 2 рази) .
Якщо низька початкова доза виявилася неефективною, для досягнення
адекватного терапевтичного ефекту можна застосовувати вищі дози, але в межах
схеми, що обирається відповідно до віку дитини. При лікуванні дітей треба
слідкувати за тим, щоб добова доза не перевищувала 2,5 мг/кг маси тіла/добу. У
кожній схемі потрібно застосовувати найнижчу ефективну дозу зі вказаного
інтервалу. Для лікування дітей перевага надається застосуванню таблеток
Меліпраміну в оболонці.
Щоб
уникнути тяжких побічних дій, лікування людей похилого віку та дітей краще
починати з низьких доз.
Побічна дія. Найчастіше побічні ефекти препарату – сонливість,
постуральна гіпотензія, тахікардія та симптоми, схожі на дію атропіну: сухість
у роті, констипація, затримка сечі, нечіткість зору, порушення акомодації,
підвищення температури та внутрішньоочного тиску.
Інші
менш часті побічні дії:
-
неврологічні: головний біль, периферична невропатія, шум у вухах,
екстрапірамідні симптоми: тремор, атаксія, утруднення мови, особливо у людей
похилого віку: сплутаність свідомості, делірій;
-
епілептогенний ефект: у першу чергу у хворих на епілепсію або при схильності до
конвульсій;
-
серцево-судинні: у поодиноких випадках, в основному, після введення високих доз
хворим з надмірною чутливістю – аритмія, сильна гіпотензія та/або болісний
вазоспазм, що проявляється у посинінні пальців;
-
шлунково-кишкові: дуже рідко – гепатит з порушенням функції печінки,
пожовтінням шкіри та склер, біль, металевий присмак у роті, запалення
внутрішньої слизової оболонки рота (стоматит), нудота, блювання та, у винятково
поодиноких випадках – паралітична непрохідність кишок;
-
алергічні шкірні реакції: (через 14 – 60 днів після початку лікування) –
кропив’янка, ангіоедема, фоточутливість;
-
ендокринні: збільшення молочних залоз, галакторея, ускладнення цукрового
діабету, зниження чутливості до глюкози, дуже рідко – зниження продукування
антидіуретичного гормону;
- сексуальні розлади: зниження лібідо, імпотенція, болісна
еякуляція, порушення оргазму;
-
дуже рідко, в основному, у людей похилого віку, можуть виявлятися зміни
показників крові.
Протипоказання. Розчин для ін’єкцій Меліпрамін не слід використовувати у
разі:
-
вагітності чи годування груддю;
-
алергії до іміпраміну або інших інгредієнтів, що входять до складу препарату;
-
алергії до інших трициклічних антидепресантів дибензоазепінового ряду;
-
лікування інгібіторами моноаміноксидази;
-
наявності в минулому серцевих нападів (інфаркт міокарду) або наявності
нерегулярного скорочення серця (аритмії);
-
тяжкого захворювання нирок та/або печінки;
-
затримки сечі (гіпертрофія простати);
-
наявності вузькокутової глаукоми.
Розчин
для ін’єкцій Меліпрамін не можна вводити дітям віком молодше 6 років.
Передозування. Симптоми: запаморочення, збудження, атаксія, судоми, ступор,
кома, мідріаз, синусова тахікардія, аритмія, атріовентрикулярна блокада,
порушення реполяризації, колапс, (при високому венозному тиску), гіпотонія,
пригнічення дихання, ціаноз, блювання, лихоманка.
Лікування: Негайна госпіталізація необхідна
в будь-якому випадку, коли є підозра на передозування іміпраміну. Постійний
нагляд протягом щонайменше 72 годин також є обов’язковим. Специфічного антидоту
немає. Таким чином, у випадках передозування препарату показане підтримувальне
симптоматичне лікування. Внаслідок антихолінергічного ефекту випорожнення
шлунка відкладається протягом 12 чи більше годин; тому перш за все необхідно
спробувати видалити препарат зі шлунка. Це можна здійснити шляхом промивання
шлунка чи – у хворих при свідомості – шляхом викликання блювання. Можна також
застосувати активоване вугілля. Повинен проводитися моніторинг показників
серцево-судинної функції, а також газового та електролітного складу крові. У
разі необхідності можна застосовувати протисудомну терапію (внутрішньовенно –
діазепам, фенітоїн, фенобарбітал, а також інгаляційний наркоз та м’язеві
релаксанти). Можна також застосовувати апаратне дихання, штучний водій ритму,
плазмозамінники, краплинні інфузії допаміну й добутаміну. Потреба в реанімації
виникає рідко. Ні гемодіаліз, ні перитонеальний діаліз не є ефективними
внаслідок низької концентрації іміпраміну в плазмі. Форсований діурез такоє не
є ефективним внаслідок великого об’єму розподілу препарату. З призначенням
фізостигміну пов’язували тяжку брадикардію, асистолію та епілептичні судоми;
таким чином, при передозуванні іміпраміну його застосування не рекомендоване.
Серцеві
глікозиди не використовують через ризик розвитку позитивного батмотропного
ефекту. Необхідно забезпечити постійний контроль ЕКГ.
Особливості
застосування. Припиняти застосування Меліпраміну
необхідно поступово – раптове припинення лікування може призвести до виникнення
таких симптомів, як нудота, головний біль, відчуття дискомфорту, неспокій,
розлад сну, аритмія, а також екстрапірамідних симптомів, наприклад, утруднення
мови, особливо у дітей.
Лікар
перед початком застосування Меліпраміну може вважати за потрібне перевірити
функціональний стан печінки, нирок, серця, рівень цукру в крові, артеріальний
тиск, а також зробити загальний аналіз крові.
У
разі застосування електрошокової терапії вводити Меліпрамін не можна.
При
лікуванні інгібіторами моноаміноксидази необхідно почекати 3 – 4 тижні перед
початком застосування Меліпраміну. Це допоможе попередити виникнення таких
симптомів, як судоми, підвищення артеріального тиску або температури.
Так
само при переході з лікування Меліпраміном на застосування інгібіторів моноаміноксидази
необхідно зробити перерву в декілька днів.
Протягом
всього курсу лікування Меліпраміном не можна вживати алкогольних напоїв.
Меліпрамін не застосовують для лікування
хворих у маніакальний період біполярної депресії.
Необхідно
бути дуже уважним, якщо перед або під час лікування Меліпраміном спостерігались
епілептичні напади. Для попередження конвульсій, можливо, буде краще призначити
інше лікування.
При
лікуванні Меліпраміном не можна керувати автомобілем та працювати з іншими
механічними пристроями або займатися діяльністю, що супроводжується підвищеним
ризиком виникнення нещасних випадків. Внаслідок того, що препарат має седативну
дію, на початку лікування краще уникати такої діяльності.
Взаємодія з
іншими лікарськими засобами. При застосуванні
Меліпраміну необхідно мати на увазі:
-
депресанти центральної нервової системи та алкоголь посилюють седативний ефект
Меліпраміну, бензодіазепіни та слабкі нейролептики підвищують седативний та
антихолінергічний ефект Меліпраміну;
-
препарати, які викликають індукцію ферментів цитохрому Р450 (алкоголь, нікотин,
мепробамат, барбітурати, антиепілептичні агенти), обумовлюють розпад
іміпраміну, зниження його рівня в плазмі та послаблення терапевтичного
(антидепресантного) ефекту;
-
циметидин, метилфенідат, пероральні контрацептиви, стероїди, нейролептики,
селективні інгібітори захвату серотоніну знижують розпад іміпраміну і тому
посилюють антидепресантну дію та токсичність;
-трициклічні
антидепресанти можуть збільшувати рівень у плазмі нейролептичних агентів
(внаслідок конкурентного зв’язування ферментами печінки);
-
тиреоїдні гормони можуть посилювати антидепресантну дію іміпраміну;
- антагоністи адренергічних рецепторів
(гуанетідин, бетанітидин, резерпін, клонідин, метилдопа): при одночасному
застосуванні з іміпраміном антигіпертензивний ефект цих препаратів може
пригнічуватися. У хворих на гіпертензію, що вже отримують іміпрамін, для
контролю артеріального тиску можуть застосовуватися інші агенти (наприклад,
діуретики, вазодилататори, β-блокатори);
-
іміпрамін знижує антиконвульсивний ефект фенітоїну;
- антихолінергічні засоби (похідні
фенотіазину, протипаркінсонічні засоби, антигістамінні препарати, атропін,
біпериден): одночасне призначення будь-якого з цих агентів та іміпраміну може
призвести до накладання антихолінергічних впливів, а також до посилення
побічних ефектів (наприклад, паралітичної кишкової непрохідності). Хворі, які
отримують таку паралельну терапію, повинні перебувати під постійним наглядом, а
дози для них треба підбирати обережно;
- симпатоміметики (в основному, адреналін,
норадреналін, ізопреналін, ефедрин, фенілефрин): одночасне призначення з
іміпраміном може призвести до посилення впливів на серцево-судинну систему;
- хінідин: одночасного призначення цього
антиаритмічного засобу та трициклічних антидепресантів слід уникати. Під час
паралельної терапії цими агентами існує підвищений ризик порушення проведення
серцевих імпульсів, а також виникнення аритмії;
- пероральні антикоагулянти: трициклічні антидепресанти можуть
пригнічувати катаболізм цих агентів, що може призвести до подовження періоду
напіввиведення пероральних антикоагулянтів. Існує підвищений ризик розвитку
кровотечі. Рекомендовано обережно проводити лікування та здійснювати частий
контроль показника концентрації протромбіну;
- антидіабетичні засоби: під час лікування іміпраміном можуть виникнути
зміни вмісту глюкози в крові. Регулярний моніторинг вмісту глюкози в крові
рекомендований на початку та при завершенні лікування, а також у період підбору
дози.
Умови та термін
зберігання. Зберігати при кімнатній температурі (15
– 25 оС) у місцях, захищених від дії світла та недоступних для
дітей.
Термін
придатності – 2 роки.
